Вибір камери для подорожей
Posted by Taras Kushnir on March 4, 2018
Вже доволі довгий час я - щасливий власник Canon 5D Mark III. Ця камера настільки комфортна в роботі і добре знімає, що міняв я її би, мабуть, хіба на таку ж модель, але трохи легшу. Звісно, не буває всього ідеального. Це повноформатна камера (тобто із сенсором розмірами як розмір плівки - 36х24мм) і, згідно законів фізики, для цієї камери потрібно доволі великі об’єктиви. Вага камери - близько 950 грам із карткою пам’яті та батареєю. До цього можна додати вагу об’єктива 24-70мм F/2.8 (800 гр) або 70-200 F/2.8 (1500 гр) і вийде загальна ноша вагою 1.7-2.5 кілограми. По місту носити таке ще терпимо, враховуючи зручність та якість, але навіть 1 похід в гори з таким набором заставляє серйозно задуматись про його доцільність. Я фотографую не тільки для себе, але й для продажу фото на мікростоках, тому для мене якість оптики і камери має велике значення. Хоча, якщо бути чесним, то фото, яке в мене досі продається найкраще, було зроблено на мильничку Panasonic Lumix, а в першій десятці найкращих продаж є фото, зроблене на телефон Nexus 4. Тому важливо що сфотографовано і як, навіть якщо там не ідеально чітко і є трохи шумів. Досвід і ці роздуми заставили мене задуматись над вибором такої собі “travel” камери, яка буде видавати непогану якість фотографій, але її вага буде в межах розумного. Тобто те, що я шукаю - така комбінація фотоапарату та об’єктиву, які можна буде вважати “універсальними” для зйомки більшості сюжетів. Я вже давно із великою цікавістю слідкую за розвитком беззеркальних фотоапаратів, які були першими очевидними кандидатами на роль легкої камери. Також в мене є досвід користуванням камер різного рівня із світу класичних зеркалок Nikon/Canon. Що з цього вийшло можна прочитати далі.
Читати далі →
Огляд скелелазних стендів у Хельсинки: Kiipeily Arena
Posted by Taras Kushnir on February 25, 2018
В Хельсинки проживає всього 600 тисяч людей, але в місті знаходиться купа крутих стендів. З Таллінну, в якому, до речі, 450 тисяч людей і всього 1 нормальний стенд, до Хельсинки зазвичай добираються паромом. Для скелелазів це особливо зручно, бо від парому всього 40хв пішки до чудесного стенду Kiipeily Arena (або Toyota climbing center). Стенд розміром трохи менше за DAV стенди в Мюнхені, але достатнього, щоб вмістити в собі сотню маршрутів зі шнурком і простору болдерінгову частину.
Читати далі →
Eva Lopez про витривалість
Posted by Taras Kushnir on February 22, 2018
Витривалість, така бажана чеснота скелелаза. Всі про неї говорять, всі хочуть її мати, але не всі знають як же її отримати. Поки що лише одна людина в світі, яка лазить 8с+, захистила PhD на цю тему - Eva Lopez. Тому корисно буде ознайомитись з тим, що ця скелелазка говорить про витривалість. Тим більше, що вона веде прекрасний блог в якому купа корисної інформації. В цьому пості я збираюсь підсумувати найголовніше, що я відкрив для себе з її постів.
Читати далі →
Льодолазіння в Австрії - долина Pitztal
Posted by Taras Kushnir on January 5, 2018
Планування льодолазної поїздки цього року почалось, як і завжди, запізно. Майже всі шале в Татрах, Доломітах та Альпах виявились банально розкупленими лижниками та сноубордистами. І коли, як і минулими роками, вже починало пахнути провалом, несподівано підвернулись вільні місця в одному містечку на початку славнозвісної долини Pitztal в Австрії. Відразу були куплені квитки на літак Таллінн-Мюнхен та орендована машина: гаяти час було безглуздо і за це можна було поплатитись. І вже коли наближався час “Ч” і сумки були майже спаковані, всесвіт вирішив внести свої корективи і Джулія захворіла. Віддавати квитки та всі передплачені оренди було вже неможливо, тому прийшлось терміново шукати їй заміну: до початку пригоди залишалось всього 2 дні. І лише одна людина була спроможна на таке божевілля..
Читати далі →
Скелелазні новини з Арко
Posted by Taras Kushnir on October 13, 2017
В рамках розвивання скелелазної тематики даного блогу вирішив написати про недавні події в скелелазінні, до яких я маю безпосереднє відношення. По-перше і найважливіше - це що в мене з’явилась “нова надія”. Нарешті, побувавши в Арко недавно в жовтні, я відчув, що сумарно трохи розлазився за цей рік і мені маршрути зі шнурком почали даватись трохи легше. Звісно, до того, що було дома - ще далеко, але це зовсім не те, що було спочатку весною чи зимою на стенді. На розминку я вже зміг залізти всі 6а (так, є чим пишатись..), якісь колись без успіху пробував і деякі нові. Маршрут Grisu, який я пробував весною, і який мене тоді повністю морально роздавив, тепер не здався мені таким неможливим. Більше того, я його заліз із верхньою (сумарно 5та спроба за всі виїзди) і відразу проліз його ключ, який я довго “болдеряв” попереднього разу. Також якісь люди під маршрутом написали крейдою жирно “7b”, щоб хоч якось нівелювати несправедливість його градації у гайдбуці. Я довго сміявся, побачивши цей напис, коли прийшов під маршрут. Видно комусь теж допекла ця “7а”. Маршрут все ж додався до списку “боргів”, бо був я там тільки на вихідних і залізти з нижньою його не встиг. Для мене ця “надія” така важлива, бо показує, що я обрав правильний вид тренувань на літо.
Читати далі →